Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов’язку застосовувати правообмеження сама до себе. Це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів.

У справі №201/604/20 суд першої інстанції визначив особі остаточне покарання за крадіжку у вигляді 4 місяців арешту, приєднавши невідбутий строк (2 місяці 10 днів арешту) за вироком 2016 року.

Утім, як зауважив Касаційний кримінальний суд, засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу. Тому законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.

Так, відповідно до положень ст.80 Кримінального кодексу, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано за 2 роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Ураховуючи ,що у цій справі з дня набрання

сили попереднім вироком і до моменту скоєння нового злочину минуло більше 2 років, засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання, ККС виключив із вироку посилання на приєднання попереднього покарання до нового.