Тривале розслідування смерті порушує гарантоване право на життя.

Суть справи. Донька заявника загинула від отриманих тілесних ушкоджень в результатів наїзду на неї легкового автомобіля. Батько звернувся до ЄСПЛ у зв’язку з порушенням Україною норм ст. 2, п. 1 ст. 6, ст. 7, та ст. 13 ЄКПЛ через тривале й неефективне розслідування загибелі його єдиної доньки.

ЄСПЛ констатував, що на момент звернення заявника до суду, розслідування кримінального провадження ще тривало, тобто не було встановлено будь-якого остаточного рішення. Разом з тим, розслідування загибелі жінки тривало понад вісім років, протягом яких багато разів кримінальна справа закривалася у зв’язку з відсутністю складу злочину в діяннях особи, яка керувала автомобілем, також під час здійснення розслідування було проведено численні автотехнічні та судово-медичні експертизи, які не дали вичерпних відповідей на поставлені питання, а допитані свідки надавали взаємовиключні свідчення. Окрім того, внаслідок порушення норм кримінального процесуального законодавства та неналежної діяльності слідчих органів були втрачені важливі докази (не було зафіксовано сліди гальмування, не вдалося встановити місцезнаходження автомобіля на момент скоєння ДТП тощо) в результаті чого стало не можливим встановити дійсні обставини ДТП та дійти істинних висновків.

За таких обставин ЄСПЛ констатував, що Україною було порушено норми ст. 2 ЄКПЛ (право особи на життя) у процесуальному значенні, тобто Українська держава не забезпечила ефективних засобів розслідування загибелі в ДТП доньки заявника. Особистістю даного рішення ЄСПЛ є наявність окремих думок відразу двох суддів, зміст яких зводиться до того, що заява заявника є неприйнятною в розумінні ЄКПЛ, оскільки ним було приховано від суду факт укладення договору між ним, онукою (донькою загиблої) та зятем (чоловіком загиблої) з одного боку, й водієм автомобіля – з іншого боку, щодо виплати морального й морального відшкодування в обмін на відмову від кримінального переслідування водія. З урахуванням цього ЄСПЛ мав би визнати заявою неприйнятною, однак ЄСПЛ дійшов висновку, що про наявність відповідного договору не було відомо органам слідства, тобто він не брався до уваги під час розслідування. Крім того, заявник скаржився на порушення кримінального процесуального характеру, а не з приводу відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства (цивільного позову у кримінальному провадженні), що виключає можливість визнати подану ним заяву неприйнятною з вказаних підстав.