Про відповідальність автостоянки за викрадене авто.

Прийняття власником автостоянки на зберігання автомобіля підтверджене перепусткою та фіскальним чеком про оплату послуги зберігання, що свідчить про укладення договору і є підставою для відповідальності зберігача. Рішення ВС/КЦС № 750/2411/17 від 07.02.18р.

Прийняття на зберігання автомобіля відповідачем, а це підприємство, якому належить платна автостоянка, підтверджується перепусткою для тимчасового зберігання автомобіля з визначеним терміном дії, та фіскальним чеком цього підприємствапро оплату послуги зберігання на суму 8 грн.

Ці обставини суди першої та апеляційної інстанцій, з якими також погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, вважали достатніми для висновку про те, що сторонами при укладенні договору зберігання автомобіля дотримано письмової форми, і задоволення позову про стягнення з підприємства   1 140 828 грн вартості викраденого автомобіля.

Адже, відповідно до частини першої ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Доводи касаційної скарги про відсутність договору зберігання автомобіля і неправильне визначення судами особи, яка має право на відшкодування його вартості, Верховним Судом були відкинуті. При цьому ВС виходив з наступних приписів законодавства.

Згідно зі статтею 950 ЦК України відповідач несе відповідальність за втрату автомобіля, прийнятого на зберігання, перед позивачем як поклажедавцем.

П. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажедавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості. Відтак норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, в даному випадку передбачають відшкодування завданих збитків не власнику автомобіля, а поклажедавцеві, який на законних підставах користувався автомобілем.

Нажаль, в постанові ВС відсутня будь яка мотивація відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000 грн моральної шкоди. Можна здогадуватись, що на це вплинула відсутність договору, який би передбачав можливість відшкодування саме такої шкоди.