На сумісника поширюються всі гарантії працівника, у тому числі при звільненні.
Позиція Вищого спеціалізованого суду України: На сумісника поширюються всі гарантії працівника, у тому числі при звільненні.
Особа звернулась до суду з позовом до комунального підприємства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позивач зазначав, що наказом комунального підприємства він був призначений на посаду головного інженера підприємства. З вказаної посади позивача було звільнено за статтею 7 Кодексу законів про працю України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, у зв’язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником.
Позивач посилався на те, що звільнення з посади головного інженера є незаконним, оскільки на час звільнення він хворів, про що повідомив керівництво підприємства як в усній, так і в письмовій формі та після закінчення лікування надав до відділу кадрів підприємства оригінал лікарняного листка.
Суд першої інстанції задовольнив позов особи, поновив особу на роботі, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнув на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.
Суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).
А пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду трудових спорів» передбачено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці, (ч. 3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивача було звільнено з посади під час його тимчасової непрацездатності, наказ комунального підприємства про його звільнення є незаконним.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд виходив із того, що комунальне підприємство при звільненні позивача трудове законодавство не порушило, оскільки останній працював на відповідній посаді за сумісництвом, на яку згодом було призначено іншого працівника з необхідним досвідом роботи та на повний робочий день. При цьому суд не взяв до уваги перебування позивача на день звільнення на лікарняному та зазначив, що позивач залишився працювати на іншій посаді.
ВССУ скасував рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі. ВССУ зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ст. 7 КЗпП України не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, а Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, поширює свою дію лише на державні підприємства, установи і організації, якими відповідач у справі, не є, оскільки згідно зі Статутом є комунальним підприємством.
Також ВССУ зауважив, що звільнення працівника-сумісника у зв’язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником, є звільненням з ініціативи роботодавця, а апеляційний суд безпідставно не звернув уваги на те, що на сумісника поширюються всі гарантії працівника, а, отже, його неможливо звільнити під час перебування на лікарняному.
Суд зазначив, що вказівка апеляційного суду на те, що позивач працює на іншій роботі і його права не порушені, не має правового значення, оскільки дотримання трудових прав працівників, у тому числі, які працюють за сумісництвом, є загальнообов’язковим (ухвала від 27.09.2017 у справі № 199/1258/16-ц).