В Україні вже 4 роки діє Кримінальний процесуальний кодекс, який установив нові процедури, права та обов’язки учасників процесу. Хтось вважає його революційним, хтось — навпаки. Але незалежно від оцінки цього акта деякі його положення щодо забезпечення права на захист від пред’явленого обвинувачення потребують удосконалення.

Стадія досудового слідства

Пункти «а», «в» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлюють, що кожен обвинувачений має право бути негайно та детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Також йому потрібно дати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту. Аналогічні положення містяться й у ч.3 ст.42 КПК, проте з уточненням, що обвинуваченому мають бути роз’яснені його права, передбачені цим кодексом.

Однак на стадії досудового слідства ці вимоги забезпечити неможливо з тієї причини, що статус обвинуваченого особа набуває лише після його закінчення. Тоді як пп.«а», «в», «с», «е» ч.3 ст.6 конвенції стосуються й стадії досудового слідства, що зазначено, зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» від

19.02.2009 (§52).

Отже, або обвинувачення слід висувати на етапі досудового слідства, як це передбачав попередній КПК, або особу фактично позбавляють ефективного захисту на цій стадії кримінального провадження.

Панує думка, що на стадії досудового слідства пред’явлена підозра і є обвинуваченням. Але відомо, що відповідно до п.19 ч.1 ст.3, чч.1 та 2 ст.42 КПК підозрюваний та обвинувачений є різними учасниками кримінального провадження. Для них передбачені різні строки, обсяг та характер обізнаності з висунутими органами слідства твердженнями про скоєння правопорушення.

Не є тотожними й процесуальні документи, що їм вручаються, та вимоги до цих дій. Так, вимоги стосовно посилання на об’єктивну сторону, кваліфікуючі ознаки інкримінованого правопорушення тощо встановлені лише для змісту обвинувального акта (п.5 ч.1 ст.291 КПК).

Якщо в повідомленні про підозру вимагається стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення (п.6 ч.1 ст.277 КПК), то в обвинувальному акті він має бути повним (п.5 ч.2 ст.291 КПК).

В обвинувальному акті, на відміну від повідомлення про підозру, також обов’язково зазначаються обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання, розмір завданої шкоди (пп.6, 7 ч.2 ст.291 КПК). Обвинувачення, на відміну від підозри, має бути висунуте  в порядку, встановленому КПК, з дотриманням певної процедури, що передбачено  п.13 чч.1 ст.3 КПК.

Отже, очевидно, що не можна ототожнювати підозру та обвинувачення й, відповідно, розраховувати на більш широкий обсяг прав на

стадії досудового слідства.

Вручення копії недостатньо

У рішенні у справі «Mattoccia v. Italy» від 25.07.2000 ЄСПЛ зазначив: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«в» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Із цього вбачається, що вручення особі копії обвинувального акта (ч.1 ст.293 КПК) не дає підстав констатувати, що обвинувачення висунуте, та ще й у встановленому законом порядку. Також немає підстав уважати, що вручення цього документа гарантує впевненість у тому, що особа розуміє суть висунутого обвинувачення.

У кодексі вимоги щодо роз’яснення слідчим і прокурором суті обвинувачення та прав особі, якій воно висунуте, чітко не прописані, а згадуються у контексті інших статей. Хоча стосовно підозрюваного такі вимоги окреслено (чч.2, 3 ст.276, п.7 ч.1 ст.277 КПК).

Незрозуміла й логіка законодавця, за якою

статус підозрюваного (крім затримання) особа набуває відразу після вручення відповідного повідом-
лення (ч.1 ст.42, ч.1 ст.276, ч.2 ст.278 КПК). Проте отримання статусу обвинуваченого пов’язане з переданням обвинувального акта до суду (ч.2 ст.42 КПК). Адже цього може й не відбутися. Як наслідок, особа не тільки не зможе подбати про захист, а й навіть не знати про свій статус і фактично перебувати «на гачку» у досудового слідства.

У рішенні у справі «Абрамян проти Росії» від 9.10.2008 ЄСПЛ зазначив, що надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати окремим фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду. Ці вимоги у нас, на жаль, не виконуються, що дозволяє поставити під сумнів законність будь-якого судового рішення. Адже положення КПК, згідно з якими на стадії досудового розслідування слід пред’являти підозру, а не висувати обвинувачення, унеможливлюють забезпечення права на негайну та детальну інформацію про характер та причини обвинувачення. Відповідно, порушується право на захист від пред’явленого обвинувачення.

Проте ця обставина дає стороні захисту право стверджувати про невиконання завдань кримінального провадження на стадії досудового слідства (ст.2 КПК) у частині охорони прав, свобод та законних інтересів його учасників, забезпечення повного та неупередженого розслідування.

Обізнаний, отже, озброєний

Відповідно до ст.337 КПК судовий розгляд можливий лише в межах висунутого обвинувачення. А якщо його не висунуто (що